Проблема взаємодії мови і влади є надзвичайно актуальною в умовах
мінливого геополітичного балансу в світі. Своє вираження ця проблема
знайшла у політичному дискурсі, який може бути визначений як сукупність
усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної
політики, що оформилися згідно з існуючими традиціями й пройшли перевірку
досвідом [1, с. 6].
Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб
навіяти адресатам – членам суспільства – необхідність “політично вірних” дій
і / або оцінок. Іншими словами, мета політичного дискурсу – не описати, а
переконати або сформувати підґрунтя для переконання та спонукати до дій [20,
с. 104]. Сама мова, як вказував Е. Косеріу [22, с. 24], “політично навантажена”,
оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, які
послуговуються тією ж мовою. Інші дослідники вважають, що мова – як
провідна ланка між думкою і дією – завжди була “найважливішим фактором
для встановлення політичного тиску, економічної і соціальної дискримінації”
[23, IX]. Тому необхідно усвідомлювати, що політичний дискурс – проблема не
лише політична, але й лінгвістична.
Актуальність та перспективність наукової розробки теми обумовлені
загальним інтересом до пошуку моделей і механізмів мовленнєвого впливу на
адресата, а також широким використанням маніпулятивних та сугестивних
стратегій у сучасному англомовному політичному дискурсі. Метою роботи є
всебічне дослідження і систематизація вербальних засобів впливу на свідомість
та підсвідомість реципієнта у промовах американських політиків під час
президентської кампанії 2008 року та виборів у Конгрес 2010 року.
Дослідження політичного дискурсу знаходиться на перетині різних
дисциплін і пов’язано з аналізом форми, завдань та змісту дискурсу, що
застосовується в певних (“політичних”) ситуаціях [21, с. 46]. У лінгвістиці
філософська проблема співвідношення мови і влади виступає як людський
фактор у мові й реалізується на практиці у вигляді дискурсивних і
аргументативних стратегій, які розробляються для політиків їх радниками та
іміджмейкерами [4, с. 137].
Політики розуміють, наскільки важливим є переконливо донести свої
політичні погляди до численної аудиторії, тому наявність у команді політика
спеціалістів, які займаються написанням публічних промов, стала такою ж
необхідною, як і присутність радників, іміджмейкерів, довірених осіб та ін. У сучасному світі в умовах великої конкуренції та жорсткої боротьби за
владу традиційне переконання відходить на другий план, а переважного
значення набувають навіювання та маніпулювання свідомістю [див. напр.: 4,
с. 138; 9, с. 1; 16, с. 100]. Саме тому політичний дискурс викликає особливий
інтерес як сфера маніпулювання суспільною свідомістю, область можливого
нейролінгвістичного програмування, інформаційного вампіризму [19, с. 36-39].
У науковій літературі мовленнєве маніпулювання розглядається як
соціальна сила, як могутній засіб тиску і нав'язування поглядів, спокуси,
привертання й утримання уваги, підтримки інтересу, а, отже, як важливий
фактор життєдіяльності людини [11, с. 4]. Психологи схильні вважати
маніпулювання “безпосереднім механізмом впливу на підсвідомість” [2, с. 53],
диверсією зовнішньої сили у сферу несвідомого [10, с. 115]. Очевидно, що
мовне маніпулювання з таким набором характеристик прийнятне не в усіх
сферах діяльності людини, але активно використовується в політичному і
рекламному дискурсах внаслідок їх статусу в суспільстві.
Згідно з результатами сучасних досліджень, маніпулятивну роль серед
лінгвістичних прийомів відіграє процес номінації. Особливе значення в таких
випадках мають неологізми, за допомогою яких політики не тільки
висловлюють своє ставлення до подій, але й виключають можливість іншого
трактування; використання евфемізмів, метафор; порожні текстові конструкції;
повтори; інклюзивна та дистанційна функція займенників (протиставлення Ми
– Вони); використання хеджинга не лише для реалізації модальної функції
невпевненості під час надання інформації, а також як маніпулятивного
прийому; гіперболізація; спрощення понять [8, с. 143-147], а також кліше,
стереотипні словосполучення, комунікативні імплікатури для вираження оцінки
та підвищення експресивності мовлення [6, с. 55].
Серед різноманітних методів і прийомів, що використовуються в системі
політичної боротьби, сугестивним засобам впливу на масову свідомість
виборців приділяється провідна роль. Дж. Браун зазначав, що сугестія є
фундаментальним механізмом, який використовується в усіх формах
пропаганди [5, с. 445].
Сугестивний вплив є досить ефективним, оскільки він пов’язаний зі
зниженням критичності під час сприйняття інформації, що навіюється, і в
адресата складається ілюзорна впевненість, що він самостійно прийшов до
певного висновку. Далеко не завжди такий вплив виглядає як аргументація:
намагаючись привернути увагу слухачів, політики не завжди використовують
логічно пов’язані аргументи. З іншого боку, навіювання дозволяє уникнути
брудної “війни компроматів”.
Особливості комунікативної стратегії суб'єктів політичного дискурсу
зумовлюють наповнення текстів лексичними одиницями, що надають виступам
експресивного забарвлення, виявляють позицію в оцінці політичних подій,
свідчать про високий рівень культури мовлення.
мінливого геополітичного балансу в світі. Своє вираження ця проблема
знайшла у політичному дискурсі, який може бути визначений як сукупність
усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної
політики, що оформилися згідно з існуючими традиціями й пройшли перевірку
досвідом [1, с. 6].
Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб
навіяти адресатам – членам суспільства – необхідність “політично вірних” дій
і / або оцінок. Іншими словами, мета політичного дискурсу – не описати, а
переконати або сформувати підґрунтя для переконання та спонукати до дій [20,
с. 104]. Сама мова, як вказував Е. Косеріу [22, с. 24], “політично навантажена”,
оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, які
послуговуються тією ж мовою. Інші дослідники вважають, що мова – як
провідна ланка між думкою і дією – завжди була “найважливішим фактором
для встановлення політичного тиску, економічної і соціальної дискримінації”
[23, IX]. Тому необхідно усвідомлювати, що політичний дискурс – проблема не
лише політична, але й лінгвістична.
Актуальність та перспективність наукової розробки теми обумовлені
загальним інтересом до пошуку моделей і механізмів мовленнєвого впливу на
адресата, а також широким використанням маніпулятивних та сугестивних
стратегій у сучасному англомовному політичному дискурсі. Метою роботи є
всебічне дослідження і систематизація вербальних засобів впливу на свідомість
та підсвідомість реципієнта у промовах американських політиків під час
президентської кампанії 2008 року та виборів у Конгрес 2010 року.
Дослідження політичного дискурсу знаходиться на перетині різних
дисциплін і пов’язано з аналізом форми, завдань та змісту дискурсу, що
застосовується в певних (“політичних”) ситуаціях [21, с. 46]. У лінгвістиці
філософська проблема співвідношення мови і влади виступає як людський
фактор у мові й реалізується на практиці у вигляді дискурсивних і
аргументативних стратегій, які розробляються для політиків їх радниками та
іміджмейкерами [4, с. 137].
Політики розуміють, наскільки важливим є переконливо донести свої
політичні погляди до численної аудиторії, тому наявність у команді політика
спеціалістів, які займаються написанням публічних промов, стала такою ж
необхідною, як і присутність радників, іміджмейкерів, довірених осіб та ін. У сучасному світі в умовах великої конкуренції та жорсткої боротьби за
владу традиційне переконання відходить на другий план, а переважного
значення набувають навіювання та маніпулювання свідомістю [див. напр.: 4,
с. 138; 9, с. 1; 16, с. 100]. Саме тому політичний дискурс викликає особливий
інтерес як сфера маніпулювання суспільною свідомістю, область можливого
нейролінгвістичного програмування, інформаційного вампіризму [19, с. 36-39].
У науковій літературі мовленнєве маніпулювання розглядається як
соціальна сила, як могутній засіб тиску і нав'язування поглядів, спокуси,
привертання й утримання уваги, підтримки інтересу, а, отже, як важливий
фактор життєдіяльності людини [11, с. 4]. Психологи схильні вважати
маніпулювання “безпосереднім механізмом впливу на підсвідомість” [2, с. 53],
диверсією зовнішньої сили у сферу несвідомого [10, с. 115]. Очевидно, що
мовне маніпулювання з таким набором характеристик прийнятне не в усіх
сферах діяльності людини, але активно використовується в політичному і
рекламному дискурсах внаслідок їх статусу в суспільстві.
Згідно з результатами сучасних досліджень, маніпулятивну роль серед
лінгвістичних прийомів відіграє процес номінації. Особливе значення в таких
випадках мають неологізми, за допомогою яких політики не тільки
висловлюють своє ставлення до подій, але й виключають можливість іншого
трактування; використання евфемізмів, метафор; порожні текстові конструкції;
повтори; інклюзивна та дистанційна функція займенників (протиставлення Ми
– Вони); використання хеджинга не лише для реалізації модальної функції
невпевненості під час надання інформації, а також як маніпулятивного
прийому; гіперболізація; спрощення понять [8, с. 143-147], а також кліше,
стереотипні словосполучення, комунікативні імплікатури для вираження оцінки
та підвищення експресивності мовлення [6, с. 55].
Серед різноманітних методів і прийомів, що використовуються в системі
політичної боротьби, сугестивним засобам впливу на масову свідомість
виборців приділяється провідна роль. Дж. Браун зазначав, що сугестія є
фундаментальним механізмом, який використовується в усіх формах
пропаганди [5, с. 445].
Сугестивний вплив є досить ефективним, оскільки він пов’язаний зі
зниженням критичності під час сприйняття інформації, що навіюється, і в
адресата складається ілюзорна впевненість, що він самостійно прийшов до
певного висновку. Далеко не завжди такий вплив виглядає як аргументація:
намагаючись привернути увагу слухачів, політики не завжди використовують
логічно пов’язані аргументи. З іншого боку, навіювання дозволяє уникнути
брудної “війни компроматів”.
Особливості комунікативної стратегії суб'єктів політичного дискурсу
зумовлюють наповнення текстів лексичними одиницями, що надають виступам
експресивного забарвлення, виявляють позицію в оцінці політичних подій,
свідчать про високий рівень культури мовлення.
Чи доцільно використовувати сугестивний вплив під час виховання в навчальних закладах?
ВідповістиВидалитиУ застосуванні методу переконування та сугестії вчитель мусить виявляти велику делікатність, всіляко дбаючи про зміцнення волі й самостійності вихованця, також високо цінуючи його власну точку зору, рахуючись з нею, навіть якщо вона йому не подобається.Вважають, що дівчата легше піддаються переконуванню і сугестії, ніж хлопці.
Видалити